Складати казки люди починали дуже давно, за багато сторіч до того, як винайшли папір і заходились друкувати книжки, і навіть задовго до того, як навчилися записувати вигадані й правдиві розповіді на папірусі чи на пергаменті, тобто на аркушах, виготовлених із листя тростини та зі шкіри різних тварин. Казки в давнину ніхто не записував – їх складали, розповідали на дозвіллі дітям або й дорослим, ті, в свою чергу, переповідали їх своїм дітям, і так вони переходили від покоління до покоління. З часом люди забували, хто склав ту чи іншу казку, та й, зрештою, в неї був не один автор: адже, переповідаючи почуте колись у дитинстві, люди часто переінакшували його, дещо змінювали, дещо додавали, казка обростала новими образами, новими подробицями, що відображали побут і звичаї саме тієї місцевості, куди вона примандрувала.
Народні казки віддавна цікавили письменників і вчених багатьох країн. Декотрі письменники брали теми та образи народних казок і на їхній основі писали свої власні твори (як, наприклад, І. Франко в Україні чи В. Гауф у Німеччині), а декотрі записували й видавали народні казки такими, якими почули їх від оповідачів. Саме так зробили понад сто вісімдесят років тому й німецькі вчені Грімм: Якоб (1785-1863) та Вільгельм (1786-1859). Брати зібрали й видали у двох великих книжках німецькі народні казки, вважаючи, що вони мають таку ж вартість і будуть такі ж цікаві читачам, як і писані художні твори.
Думка братів Грімм виявилась слушною. Казки, які вони зібрали, здобули величезну славу, їх читають тепер майже всіма мовами світу. Не раз виходили вони й українською мовою.
Саме тому, літературна гостина, присвячена року німецької мові та літератури в Україні, яка відбулася в 3-В класі 67 школи не залишила байдужою дітей, оскільки стала цікавою поживою для їхньої уваги і не лишила байдужими їх серця.
.