Дитяча бібліотека-філія №40, м. Одеси

Щорічно у листопаді відзначається  Всесвітній день ґудзиків. Це свято було засновано американською організацією National Button Society ще в XX столітті.
Сьогодні наше життя таке, що ми просто не маємо часу замислитись про такі дрібниці, як маленький ґудзик. Хоча, напевно, кожен з нас застібає та розстібає хоча б один ґудзик щодня. А в гардеробі їх набереться з півсотні, а може й більше.
Були часи коли ґудзиками могли користуватися заможні громадяни і за ціною вони були прирівняні до дорогоцінного каміння. Ґудзик був своєрідним предметом розкоші, що виконував не тільки декоративні функції, але й ніс в собі певне інформаційне значення. Завдяки старанню майстрів, у світовій практиці такий виріб, як ґудзик давно став предметом колекціонування, а деякі унікальні екземпляри, навіть музейними експонатами.
Про ґудзик ми згадуємо найчастіше тоді, коли він відривається і губиться. Добре, якщо його вдається підловити за тоненьку ниточку і заховати до кишені. А буває й так, що гарні ґудзики хтось знаходить і залишає собі «на щастя», або й збирає цілу колекцію.
Ось такий він – звичайний ґудзик! Про все це і не лише ми говорили з нашими читачами, для яких влаштували Кольоровий бум: «Незвичайний день звичайного Гудзика», де представлено матеріал з історії ґудзика, його інновацій та розвитку. Майстер-клас відбувся для учнів 5-В класу школи №22. Діти стали активними учасниками, спробувавши свої творчі можливості у техніці ґудзикової аплікації.

    Володимир Рутківський – письменник, який робить читачів щасливими.

 Життя письменника є прикладом постійного долання несприятливих обставин. Народився 18 квітня 1937 року у сім’ї вчителів. У характері письменника переплелися польський гонор батька та козацька міць матері. Вищу освіту Рутківський отримував спочатку в Одеському інституті харчової холодильної промисловості, потім перевівся до Одеського політеху, працював на Одеському суперфосфатному, проте незабаром зрозумів, що справжнє його покликання – література.

У 1967-1968 – кореспондент одеських газет «Январец» та «Трибуна студента».

1968-1973 –редактор Одеського обласного радіо.

З 1978 до 1979 штатний сценарист Одеської кіностудії.

1981-1984 –  інженер Одеського заводу «Мікрон».

1991-2001 – завідувач відділом одеської обласної газети «Одеські вісті».

Починав як поет, а потім вирішив писати для дітей. Вірив, що тут свободи буде більше. За радянських часів його звинувачували в українському націоналізмі, його твори відмовлялися друкувати. Мешкав в Одесі, писав романи для дітей та юнацтва, серед яких – «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Щирик зі Змієвої гори», «Канікули у Воронівці», «Сині Води», «Сторожова застава», «Двобій з тінню», «Потерчата», трилогія «Джури» (1– «Джури козака Швайки», 2 – «Джури характерники», 3 – «Джури і підводний човен» та № 4 «Джури і Кудлатик») та ін. Перша журнальна публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в «Однокласнику». За 12 років текст так нікого і не зацікавив! І лише 2007 року книгу видали повністю : «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), став переможцем книжкового рейтингу від «Літакценту», роман «Джури козака Швайки» названо «Книжкою року– 2009».

Від перших років життя Володимира цікавила історія, «дитинство моє минуло над Сулою, поміж Руссю і Диким степом. Саме в наших місцях зупинявся князь Ігор перед невдалим походом на половців. І з полону тікав теж через наші місця. У наших місцях бився Наливайко, неподалік народився Морозенко — той самий, за яким плакала Україна. Тож жити поза історією я просто не міг». В рідному селі Велика Буримка на Черкащині Володя зі своїми товаришами-школярами розкопав первісну стоянку кінця ашельської (близько 300 тисяч років тому) епохи. Це відкриття було таким вагомим, що відомий академік Іван Шовкопляс заніс стоянку до значних історичних відкриттів. Цей випадок справив вирішальний вплив на вибір життєвого шляху хлопця. І хоч археологом, як мріяв Володя, стати йому не судилося, захоплення історією Батьківщини залишилося назавжди і перелилося у пригодницькі історичні романи та повісті.

Лауреат премій Миколи Трублаїні, Лесі Українки, Міжнародного освітнього фонду  Ярослава Мудрого, лауреат Національної премії України Тараса Шевченка  за історичну трилогію «Джури». «Джури козака Швайки» написано на українському історичному матеріалі, який з художнього погляду відтворено гарно і яскраво.

31 жовтня 2021 року Володимира Рутківського не стало.

Cьогодні 14 листопада у нашій бібліотеці №40 бібліотекар Чеботова Н.О. ознайомила читачів з біографією письменника та його творами. Діти отримали завдання розв’язати кросворд за твором В.Рудківського «Ганнуся». Той хто правильно його розгадає получить приз від автора кросворду, Чеботової Н.О., на наступному її заході у грудні місяці. І в завершенні заходу бібліотекар провів майстер-клас по виготовленню склянки з варенням.

Знайомство з орігамі слід розпочинати з стародавньої історії. Саме там, в стародавньому Китаї, в 105 році н. е. з’явилися перші послання для виникнення орігамі – мистецтва складання улюблених фігурок з квадратного аркуша паперу без використання ножиць та клею.

У перекладі з японської «орігамі» означає «складений папір», у країні висхідного сонця мистецтво орігамі називають мистецтвом цілого листа. Це одне з найголовніших правил орігамі – не додавати і не віднімати нічого зайвого. Це закон, якого дотримуються вже багато століть всі художники орігамі. Завдяки цьому даний вид мистецтва вже тисячоліття вважається самим незвичайним і оригінальним.

З’явилося орігамі майже відразу після появи паперу в Японії. Саме японці, а не першовідкривачі нового писального матеріалу – китайці, здогадалися використовувати папір як сировину для декоративних прикрас і виробів.

У монастирях з паперу вперше почали складати незвичайні фігурки. Вони символізували різних богів, тварин, людей, навіть пори року та природні явища. А так як порвати аркуш паперу вважалося страшним гріхом, лист завжди використовувався цілком. Поступово суворо регламентоване число церковних фігурок почало зростати, техніка відшліфовувалася і ставала справжнім мистецтвом.

Масовість мистецтва орігамі придбало лише у дванадцятому-тринадцятому століттях. Коли папір поширився по всьому світу, коли ціни на нього значно впали і зробили цей матеріал доступними. Потроху фігурки з паперу покинули межі храмів і монастирські стіни і стали відігравати значну роль у побуті мирських людей.

Незабаром паперові фігурки стали використовуватися і в повсякденних церемоніях – під час весільних церемоній і святкових маніфестацій, а не тільки в таємничих божественних обрядах. Через деякий час фігурки орігамі стали використовувати і в якості прикрас для дому.

Після деякі майстри навчилися писати і ховати у фігурках послання, які могла прочитати, не порвавши, тільки людина, посвячена у таємницю орігамі. Для таких посланнь часто брали красиві форми птахів, метеликів, квітів або простих абстрактних геометричних фігур.

Але найчастіше використовувалася форма журавля, який спрадавна в Японії вважався символом довголіття та щастя. Така фігурка називалася цуру. З тих далеких часів і донині журавлики є для орігаміста дуже важливим і світлим знаком. А не так давно журавлик придбав і нове значення. Він став символом позбавлення від атомної загрози і променевої хвороби.

Цей світлий птах, якого так не складно виконати з паперу, є впродовж багатьох століть зображенням свободи і надії. Можливо саме зв’язок птиці з небом, а також її величавість і граціозність послужили цьому.

Мистецтво складання фігурок з паперу швидко закріпилося у феодальній Японії. Володіння папером, як матеріалом для створення різних форм, стало необхідною ознакою гарного смаку, грамотного виховання і зразкової освіти. Бути вчителем з паперової пластики стало почесною посадою. А заможні батьки не скупилися на зарплату, наймаючи орігамі-майстрів у вчителя своїм дітям.

Японія по праву заслужила звання країни – прародительки орігамі. Саме тут була створена орігамна «абетка». Японія є законодавицею всіх класичних принципів орігамі, саме тут знаходиться класична школа цього мистецтва. Саме японські фундаментальні фігурки використовуються до цих пір. Згодом з’явилися найрізноманітніші школи та напрямки орігамі. Але всі вони беруть свої витоки саме в Японії.

 Яка користь орігамі для дітей? Орігамі дозволяє дітям оцінити можливості своїх рук, допомагає придбати дуже важливі навички: терпіння , працьовитість , посидючість . Розвиваються креативне і просторове мислення, дрібна моторика пальців, координація рухів, уяву. Дитина краще сприймає точні знання, наприклад в області геометрії. На практиці вивчає, що таке діагональ, кут, вершина, медіана, крім того поліпшується зорове сприйняття геометричних фігур. У процесі створення фігурки орігамі підключається уява, аналітичне мислення, кмітливість, виробляються стратегії вирішення логічних завдань. Це дуже важливо для розвитку дитини.

 Все що потрібно для занять орігамі – папір, ножиці, бажання і трохи терпіння. Якщо ви будете уважно слідувати інструкціям, то орігамі стане дуже корисним і цікавим заняттям!

В дитячій бібліотеці №40 відбувся захід присвячений дню орігамі. Читачі бібліотеки дізналися історію виникнення паперу, де з’явилось мистецтво орігамі та його техніки. А також долучились до мастер класу по виготовленню орігамі. В кожного на згадку залишилась цікава фігурка.

Запрошуємо до нашої бібліотеки, у нас завжди цікаво.

Бажаємо успіхів у творчості!

Захід підготувала і провела бібліотекар Таран Л.М.

Крокодил Гена, Чебурашка, кіт Матроскін… Здається, вони росли разом із нами. Пересувалися зі сторінок книжок у телевізор, а потім на прилавки магазинів у вигляді плюшевих іграшок. і весь цей час за ними дбайливо стежив їхній «тато» – Едуард Успенський.

Все б нічого, тільки відсутність бутербродів він батькам пробачити ніяк не міг. Всі на перервах уплітають приготовані мамами булки з ковбасою, а йому залишається лише ковтати слинки. Едік, дитинство та юність якого припали на важкі військові та повоєнні роки, знав, що матері нелегко. Помер батько, грошей у сім’ї катастрофічно не вистачало… Такою була нелегка біографія дитинства Едуарда Успенського.

Успенський зізнавався, що для нього кожна розповідь – як проповідь. Не просто спосіб розвеселити маленьких читачів, а спроба чогось навчити. 

Твори Едуарда Миколайовича користуються популярністю серед читачів у всьому світі. Розповіді Успенського перекладені більш ніж 20 мовами світу, активно видаються і перевидаються через багато років після появи. Увагу автору приділили у Швеції – там твори чоловіка набули такої популярності, що герої з’являлися і на телебаченні, і в журналах, а сам Едуард Успенський був запрошений до Спілки письменників Швеції. Твори автора цінували такі європейські майстри дитячої літератури, як Анна Шмідт.

Найбільш відомими для широкого кола читачів книгами цього великого автора є історії про Простоквашино, в яких є продовження . Велике поширення набуло одного з перших творів автора «Вниз по чарівній річці».

Історія публікації багатьох творів виявилася непростою. Автора критикували за відсутність рис справжнього піонера в образі та поведінці Чебурашки, цензура забороняла інші вірші та замальовки автора.

Екранізація дитячих історій відбувалася під чуйним контролем автора – Едуард Успенський самостійно писав сценарії до мультиплікацій. За мотивами оповідань та повістей письменника створили два художні фільми, а пізніше було знято один серіал.

В нашій бібліотеці маленькі читачі гучно відсвяткували ювілей улюбленого дитячого письменника. Діти декламували вірші про відомих літературних героїв автора. Ознайомилися з книжковою виставкою та різноманіттям творів. Приймали участь у вікторині та літературній грі. І на згадку про захід виготовили власноруч яскравого зеленого паперового крокодила –улюбленого героя малюків.

    Щорічно 26 жовтня у США відзначається День гарбуза (Pumpkin Day). Але свято з кожним роком поширюється світом, бо прихильників цього смачного помаранчевого плоду багато і в інших країнах.

   Україну не можна уявити без гарбузів. Збір врожаю у нашій країні закінчується саме збором цих чудових овочів. Тому гарбуз – один з найголовніших символів осені. І хоча народився гарбуз у далекій Мексиці, і назва в нього також іноземного походження, його дуже люблять в Україні та давно вважають «своїм».

   Різний за формою, кольором, смаком та запахом він може бути окрасою або головною стравою на будь-якому столі. Гарбуз – це джерело вітамінів, мінералів і мікроелементів, корисних нашому організму.

   Смак гарбуза м’який і солодкуватий. Найсолодшим вважається мускатний гарбуз. Люди культивують різні сорти гарбуза вже надзвичайно довгий термін, і число страв, які можна приготувати на основі цього овоча, справді величезне. Гарбуз можна їсти сирим, наприклад, з медом, додавати в салати, каші (особливо в пшоняну, рисову, манну), супи, плови, рагу, робити з нього начинку для випічки і тісто для оладок, запікати з рисом, овочами, фруктами, горіхами, м’ясним фаршем, смажити, тушкувати і навіть варити з нього варення, джеми, цукати, робити сік. Гарбуз відмінно поєднується з сиром, морквою, яблуком, часником і всілякими пікантними сирами.

    Також гарбуз  – головний герой містичного свята Хелловін, яке так стрімко увірвалося в цьому столітті у наше життя.

   Та Хелловін – не українське свято. Воно походить від стародавнього язичницького свята Самайна, яке відзначалося в останній день жовтня. Це традиційне свято древніх кельтів, що жили на території сучасної Британії. У цей день кельти відзначали збір врожаю і закінчення жнив. Відзначали свято гучними гуляннями. За переказами, цей день вважався містичним, оскільки душі померлих на час поверталися у свої будинки і приводили з собою нечисту силу. Щоб відлякати нечисть, на підвіконня ставили гарбуз з вирізаними очима та ротом із палаючою свічкою всередині.

   Читачі бібліотеки №40 теж долучились до святкування Дня гарбуза. Діти  дізналися багато цікавого про гарбуз, його цілющі якості та цінність гарбуза для організму людини, які бувають страви з гарбуза та намалювали натюрморт «Гарбуз» на згадку про це свято.

Чи можете ви уявити собі світ, позбавлений хліба? Ми також не можемо. Хліб не знає культурних кордонів і це, мабуть, єдина їжа, яку вживають люди будь-якої раси, культури і релігії. Хліб — всесвітній знак миру. Сподіваємось наші цікаві факти відкриють вам новий погляд на хліб.

1. Стародавні римляни дуже цінували хліб і людей, які його готують. Саме тому раби, які вміли випікати хліб, коштували як вправні гладіатори. Хліб настільки важливий для єгиптян, що його використовували як готівку, а Стародавні греки вміли випікати понад 80 видів хліба, ще у 2500 році до н.е.
2. Люди вживають у їжу пшеницю вже понад десять тисяч років. Колись розтерті зерна пшениці змішували з водою і отриману суміш тонким шаром випікали на камінні, так готували перші хлібні коржі. Це продовжувалось доти, поки в тісто не потрапили дріжджі. Саме з допомогою дріжджів тісто піднімається і стає пухким, а після випікання отримуємо звичний нам хліб.

Відсвяткувати всесвітній день хліба зібралися маленькі читачі нашої бібліотеки. У програмі заходу відбулося:

*книжкова виставка

*цікаві факти про хліб у різних країнах світу

*знайомство з казкою Г.Х.Андерсена “Дівчинка, яка наступила на хліб”

*вірші про хліб від наших читачів

*творчій простір: ліпка з солоного тіста

*перегляд пізнавальних роликів

До нових зустрічей!!!

Проєкт ” Диволіпака” дитячої філії- бібліотеки №40 запропонував читачам дивовижну подорож  до Мезозойської ери, коли на Землі ще не було людей ,а панували найдивовижніші істоти  – динозаври! Що ж може бути цікавіше ніж здійснити прогулянку разом з динозавром. Особливо коли він зовсім не страшний та живе в бібліотеці №40. А допоможуть нам в цьому книжки. Бібліотекарі підготували цікаву книжкову виставку. А тепер, вперед, -назад в минуле!

Сучасні люди вважають динозаврів міфом, черговим плодом фантазії режисерів кінофільмів, казками для дітей, але факт залишається фактом. Вчені часто знаходять яйця динозаврів, а також вимерлих гігантських птахів в різних частинах світу, зниклих багато років тому.

Ера динозаврів – це так званий мезозойський період, який тривав 185 млн років. Поділяється він на тріасовий період (252,2—201,3 млн. років тому), юрський період (201,3—145,0 млн. років тому) і крейдяний період (145,0—66,0 млн. років тому). Предками динозаврів були рептилії, їх кінцівки були розташовані по боках тіла. Цих стародавніх рептилій можна порівняти з сучасними ящірками. У подальшій еволюції будова тіла набула дещо інший вигляд, кінцівки набули вертикальне розташування під тулубом, таким чином, цей підвид став головним попередників динозаврів, вчені дали цим істотам назва “архозаври” – дослівно древні динозаври.
Вам про самі цікаві факти з життя цих дивовижних, і одночасно, загадкових створінь.

 #1: На сьогоднішній день вчені виділяють більше 500 різних видів динозаврів, але це не межа, насправді існувало значно більше різновидів, тому науку ще чекають нові відкриття.

 #2: У кожного виду динозаврів є своє унікальне ім’я, причому придумує його палеонтолог, який детально вивчає знайдені останки і порівнює результати з вивченими раніше видами.

 #3: Температура тіла динозаврів була як і у сучасних ссавців, тобто 36-38 °C.

 #4: Вуха динозавра – це невеликі отвори з боків голови, як у сучасних ящірок. У черепі були кістки, які передавали звук від барабанної перетинки до певних ділянок мозку, які відповідають за слух.

 #5: Незважаючи на те, що на малюнках динозаврів зображують в самих різних кольорах, вченим невідомо який саме колір мала шкіра того чи іншого динозавра. Справа в тому, що збережена шкіра дуже велика знахідка для палеонтолога, але навіть вона не може дати інформацію про колір, так як він вицвів за такий проміжок часу. Скоріше всього динозаври володіли забарвленням характерним для певної місцевості, де вони проживали. Ну а динозаври створені під час заняття з «Диволіпаки» – різнокольорові, де ж як не в бібліотеці ми можемо пофантазувати!

Мабуть кожного з нас цікавить відповідь на питання: “Чому ж вимерли динозаври?” Однозначної відповіді на це питання не існує. Деякі вчені переконані, що динозаври, раптово вимерлі 65 мільйонів років тому, стали жертвою глобального похолодання. На думку фахівців, мороз завітав несподівано – за лічені дні, або години, і планета обросла кіркою льоду. Саме тому багато тварин, замерзнувши, перетворилися на крижані скульптури, які з часом скам’яніли і в такому вигляді дійшли до наших днів.

Книга відкриває світ без обмежень для кожного, приходь до бібліотеки і вперед! Пам’ятайте, головне — аби щодня в світі ставало на одну непрочитану книжку менше!

Сьогодні святкує свій ювілей дитяча письменниця

Іщук Інна Анатоліївна

Інна Анатоліївна Іщук народилась  13 жовтня 1972 р., місто Тирасполь.

У 1994 році закінчила Одеський національний університет імені В.В.Мечникова, хімічний факультет, спеціальність молекулярна електроніка. В 1996 році вийшла перша книга-збірка ліричних мініатюр “Холодна ночівля”. В 1997 році вступила до Літературного інституту імені Горького на факультет прози, який закінчила у 2002 році. З 2002 року у видавництві «Лінг» виходять книги для дітей «Подивіться на мене». «Маленький плутишка», «Як Маша будинок шукала». Видавництво «Проф-пресс» Ростов-на-Дону випускає цілу серію книжок-картонок «Кит Філя», «Веселка», «Хто великий, хто малий», «Транспорт», «Добре і погано», «Потрібні машини», «Круті тачки», «Як вітром заняття знайшли» та інші. Ростовскон видавництво «Малюк» видає «Абетку справ», «Загадки про комах», «Єнот-пілот» і т. д. Потім в 2005 році В Придністров’ї виходить збірка віршів «Сонячними доріжками». У Києві книжка українською мовою «Домашні тварини». Протягом 15 років видано близько 100 книжок для дітей, збірок віршів і прози, альманахів в Росії, Україні, Придністров’ї. Друкується в дитячих журналах «Спокійної ночі малюки, «Кукумбер», «Дзвіночок», «Міша», «Филіппок», «Чомучка». У журналі «Веселка» (Київ), «Сучасник» (Москва), «Московський вісник», «Лоза» (Придністров’я). Автор сценаріїв до передачі «На добраніч малюки».

З 2007 член Національної Спілки журналістів України. Бронзовий призер фестивалю “Болдинська осінь в Одесі”, фіналіст фестивалю “Пушкінська осінь в Одесі”. Веде дитячу сторінку «Одессинка» в газеті «Одесская жизнь». Активно пише в газетах «Порто-Франко», «Моряк України», «Комсомольська правда в Україні», журнал «Фаворит удачи» та інші. У 2012 році вступила до Одеського відділення Всеукраїнського союзу письменників-мариністів. У 2017 році стала переможцем V Міжнародного конкурсу на кращий твір для дітей «Корнейчуківська премія».

Цивілізаційний прогрес має дві сторони медалі: це й найбільші людські здобутки, і вражаюча недалекоглядність людей. Населення планети, не замислюючись про наслідки, звикло ставитися до природи споживчо. У недалекому майбутньому це може спричинити катастрофу. Земні багатства витрачаються з неймовірною швидкістю. Тварини, які вимерли з вини людини, залишилися лише на ілюстраціях старих підручників зоології.
Вважають, що масове вимирання видів є рідкісною і катастрофічною подією, на кшталт раптової загибелі динозаврів. Однак у природі вимирання видів відбувається постійно. За даними Всесвітнього фонду дикої природи, щорічно близько 10 тисяч видів зникає з Землі.  Люди відповідальні за негативні зміни Землі. На жаль, вимирання цілих видів тварин у часто є наслідком людської діяльності. Зникнення тварин пов’язане з полюванням, браконьєрством, забрудненням навколишнього середовища, з руйнуванням природного довкілля, зі зміною клімату – все, за що так чи інакше відповідальна людина.
4 жовтня Всесвітній день тварин. Цього дня в бібліотеці філ.40 відбувся захід присвячений зниклим тваринам. Читачам розповіли і наочно продемонстрували, що трапиться з тваринами, людиною та самою планетою, якщо ми не будемо її берегти.
Давайте вдячно відноситись до нашої планети та її мешканцям. Тому що, крім нас це не зробить ніхто.

Людське серце є головним органом кровоносної системи, робота якого забезпечує дихання та живлення тканин на клітинному рівні. Кожного дня цей м’яз перекачує по організму майже 5.6 літрів крові й загальна «дистанція» за добу складає майже 19 000 км! Стародавні греки вважали, що в нашому серці живе наш дух, єгиптяни були впевнені, що саме цей орган є осередком зародження емоцій та інтелекту, а для китайців серце є вмістилищем для щастя і спокою.

29 верісня у всьому світі святкують день серця. Не стала виключенням і наша бібліотека. Маленькі читачі дізналися багато цікавої і корисної інформації про головний орган кожної людини. А також з поняттям – добре серце. Приймали участь у майстерклассі з виготовлення паперового сердечка. Дивилися мультики по темі, грали в добрі ігри та переглянули книжкову виставку. Настрій у всїх був піднесений. До нових зустрічей!