Голубко біла, ти лети у світ,
Хай буде мир у небі голубому!
Неси всім щастя, передай привіт
Усім народам, людові земному…
Надія Красоткіна
Згідно з народними уявленнями, голуб — пташка чиста, свята, божа. За християнською традицією, голубом Дух Святий зійшов із неба під час хрещення Ісуса Христа. Тому в народі вірять, що голуб — улюблена пташка Господа і що він освячує воду, готуючи цим хрещення. Голуб — птах миру й любові, пара голубів символізує кохання та вірність у шлюбі.
У міфах різних народів голуби прислуговують богам. Іноді сам бог набуває голубиної подоби. В українському фольклорі голуб, насамперед, має міфологічне значення учасника творення світу. Відгомоном цього міфу є давня світотворча колядка. У ній розповідається про те, як голуби, які сидять на вершечку явора (світове древо), пірнають у синєє море й дістають звідти піску. А з нього вже постає земля та все суще на ній. Іноді голубів троє (три — число досконалості, довершеності), вони створюють світ — землю й небесні світила .
Голуба також сприймали як одне з утілень бога грози, дощу та вітру. За народною прикметою, коли голуби літають поблизу людини — чекай дощу.
В історії Київської Русі існував жорстокий оповитий легендами епізод, до якого причетні голуби. Княгиня Ольга, щоб помститися древлянам за смерть свого чоловіка Ігоря, обложила місто Іскоростень. Довго протримавши його в облозі й не здобувши, взяла данину — “по троє голубів і по троє горобців… од кожного двору”. Древляни радо погодились. Те, що княгиня попросила такої необтяжливої данини, не викликало в них підозри, адже у східних слов’ян здавна на жертву богам віддавали саме птахів. Княгиня ж, пороздававши своїм воям голубів та горобців, наказала прив’язати до лапки кожного трут, а коли смеркне — підпалити його й пустити птахів на волю. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. Від вогню зайнялися кліті й одрини — й не було двору, де не горіло б. Люди почали тікати з міста, княгиня наказала хапати всіх. Взявши ж Іскоростень, спалила його дощенту.
Казки часто оповідають про голубині сорочки або ж крильця. Одягаючи їх, героїня стає голубкою. В одній із таких закарпатських казок — “Про Сейпентел Ілонку” — головний герой із нареченою, тікаючи від переслідувачки — господині лісових хащ, — спочатку перекидаються рибами. Та хлопець через свою необачність утрачає очі. Ілонка повертає їх.
Гудіння, туркотання голубів символізує сум. Своїм гудінням голуби пророкують розлуку: “голуб голубочку покинути має”.
В українців надзвичайно поширене звертання “голубе”, “голубко”. Голубкою називають бідну сиротину (“А бідная сиротина, як сива голубка”), милу чи милого (“Десь мій милий, голуб сизий”). У весільній пісні голуб — це староста (“Старосто старесенький, голубе сивесенький”), добрі сусіди — теж голуби (“Ой сусідоньки, ви голубоньки мої!”), для матері — доньки-голубоньки, синочки-голубочки. Навіть в історичних піснях та думах козаків, отамана порівняно з голубами (“Отаман іде, як голуб гуде”).
Голуб – Символ Святого Духа. А також – щирої любові, злагоди й ніжності та доброти. Голуб і голубка в парі – символ вічної й вірної любові. Для всього людства – це птах усеземної любові, птах миру та доброти.
.